Засновник центрів робототехніки: «У Києві боротьба за ринок, а в регіонах – тиша»

За столом, ніби людина, робот з білого пластика, незворушні блакитні очі.

Це робот, зроблений в Україні. Він сидить у столичному коворкінгу разом зі своїми розробниками з конструкторського бюро “Ботеон”. Відвідувачі інколи роблять з ним селфі.

Найчастіше цей людиноподібний робот “працює” на виставках, конференціях, або ж на корпоративах і навіть шлюбних церемоніях.

Він вміє привітатись, потиснути руку, танцювати і жартувати.

“Як би це дивно не звучало, але поки що ринок робототехніки в Україні ‒ це ринок шоу-бізнесу. Упевнений, це тимчасово”, – зауважує 33-річний Олексій Резніченко, який у 2013 заснував “Ботеон”.

Крім робота-гуманоїда, українське підприємство розробило планетохід для досліджень та робота для розмінування.

Наступним проектом має стати робот-вчитель, а з конструкторів діти вже майструють маленьких роболицарів з щитом та лазерним мечем і влаштовують їм турніри. Роботи “бачать” один одного завдяки ультразвуку, а ще вміють бути мирними – наприклад, поливати квіти.

Вже з першого уроку в усіх Центрах робототехніки “Ботеон” учні збирають свого власного робота, під’єднують електроніку та програмують на реальні дії.

Завдяки робототехніці, діти вчаться мислити як інженери, і розуміти сучасні технології.

Звідки і для чого з’явилися вітчизняні роботи і як вони йдуть в освіту, для спецпроекту “Української правди. Життя” та науково-популярної конференції Brain&Ukraine розповідає Олексій Резніченко.

ІННОВАТОРИ З ПІДВАЛУ

Його історія показує, як з цікавості та без особливих ресурсів можуть згодом вирости інновації й навіть стартапи: “Уявляєте, ким стануть діти, яким одразу в руки дати передові технології?”

Навчальні центри робототехніки “Ботеон” працюють у 14 українських містах і в Ізраїлі. Тут всі працівники ‒ практики. Вивчили різні методології, взяли найкраще і розробили власну навчальну програму з власним конструктором.

“Вся ця робота просякнута духом інженера. Не китайського. Нашого. Який все це робить і знає, як застосовується, ‒ каже Олексій.

Якщо ми бачимо, що учні влаштовують бої роботів – ось, – показує, ‒ у роботів з’являється щит і меч. На наших уроках діти можуть розбирати, ламати, вивчати, бачити, що в середині, так як колись робили ми з другом у покинутій майстерні”.

Історія Олексія і його зацікавлення технікою починалася саме звідти.

Був звичайний день. Двоє хлопчиків прямували на уроки, але натомість потрапили у майстерню. Літо 1993 року вони провели в харківському підвалі в компанії осцилографів, вольтметрів, транзисторів і навіть з 1,5-кілограмової плати вражаючих розмірів (а вміщувала вона всього 128 біт).

Прилади діти спершу ламали, потім намагались знайти їм застосування, потім ‒ зробити найпростіші експерименти. Так чи інакше, закинута майстерня навчила хлопчиків розуміти фізику приборів, а в майбутньому не сприймати фізичні формули, як набір букв.

Одним з тих хлопчиків був Олексій Резніченко.

РОБОТИ У ШКОЛІ

Нещодавно навчальні програми від “Ботеону” отримали гриф МОН. Але все одно незрозуміло, як це приведе робототехніку в школи.

Олексій каже: тепер принаймні школа може додати такі уроки у варіативну частину (як необов’язковий предмет), а вчитель – пройти курс підвищення кваліфікації для викладання робототехніки.

Ціни на курс для вчителів і стартовий комплект робототехніки, за словами Олексія, не ринкові. Їх компанія визначила, відштовхуючись від середньої зарплати вчителя, щоб навіть у маленьких містах діти мали змогу вивчати робототехніку та сучасні технології.

“Але інколи ми стикаємося з тим, що в школах не хочуть нічого нового. Ні, ‒ кажуть, ‒ ви нас розводите. Це МММ. З іншого боку, якщо зробити все безкоштовним, то цей проект загнеться”.

Підприємець визнає, що рухати бюрократичну машину ‒ складно. В рамках гуртків – простіше, ініціативних людей завжди можна знайти, але хочеться все ж достукатися на всіх рівнях:

“Приватна школа в Україні завжди краща за державну. А освіта взагалі-то – прерогатива держави. Не має бути такого розриву.

Переважно ми працюємо з дітьми із забезпечених сімей, чиї батьки в курсі передових тенденцій, у них є час про це задуматися. Тому в Києві рух, боротьба за ринок. А в регіонах ‒ тиша.

А в регіонах регіонів… там же теж живуть талановиті діти, які б теж хотіли вчитись працювати з робототехнікою”.

Далі Олексій перелічує досягнення свої учнів: хтось розробив лазерні тири, хтось рукавичку для незрячих, хтось пластину для контейнерів з крупами, яка передає інформацію на сервер (для мами), чого вдома залишилося мало.

Дівчинка у 7,5 років зробила пристрій, який передає дані про фізичний стан людини.

А нещодавно один з новеньких учнів, наймолодших, який прийшов на перше заняття, розплакався. Всі доробили завдання, а він не встиг.

Олексій заспокоював: “Ти молодший. Ти дізнаєшся все раніше. Вивчай. Ти ж хочеш створити свій продукт? Не бійся. Все в твоїх силах. Для цього не треба надможливостей”.

ТРЕНД І МАЙБУТНЄ

Те, що роботи ‒ справа всього його життя, Олексію було зрозуміло вже на останніх курсах університету, коли він самотньо засиджувався до ночі на кафедрі автоматизації виробництва і робототехніки, щоб доробити на конкурс прилад. А все, як на зло, горіло і ламалося.

Тоді Олексій тільки мріяв створити щось інноваційне. За час навчання в університеті він змайстрував високочастотний коагулятор (на презентації різав лезом палець, а прилад зупиняв кровотечу), біостимулятор (для застосування під час реабілітації), електронний гребінець (щоб активувати процеси обміну речовин у шкірі).

А свою першу компанію заснував ще в аспірантурі.

“Це було одне з перших сертифікованих національних виробництв світлодіодної техніки, і вироби виявилися в рази ефективніше за звичні, ‒ пригадує. ‒ Ми розвивалися, росли, але росли недостатньо швидко, щоб конкурувати з масовим китайським виробництвом.

Великі торгівельні мережі почали витісняти нас з ринку, продаючи китайських виробників.

Якщо держава хоче підтримувати інноваційні підприємства, то повинна їх захищати, відстоювати внутрішній ринок, як вона це робить на автомобільному ринку, наприклад. Іноді ж в Україні навіть не ринкові, а контрабандно-ринкові умови”.

Зрештою підприємство Олексій продав партнеру і у 2013-му вирішив зайнятися роботами. Головне для нього було створювати свій продукт: за власними ідеями і схемами.

“Ще з універу я мріяв робити матеріальний продукт. І щоб обов’язково в Україні. Не знаю, може, це радянські пережитки? “Все для Батьківщини”. Може, звідти?”, – пояснює він.

Водночас Олексій визнає, що попиту на таку продукцію в Україні майже немає. Звідки йому бути, питає, коли у більшості населення завдання – вижити.

“Будь-які модні і класні стартапи – PetCube, Racoon та багато інших – перелічує підприємець, ‒ капіталізуються не в Україні. Бо коли справа заходить до бізнесу, тут складно, немає ринку збуту.

Ми продовжимо працювати в Україні, але теж плануємо виходити і на закордонні ринки: щоб розвиватись тут, нам потрібен стабільний високий дохід.

Роботи ‒ це сучасний тренд і майбутнє. У Японії робот, а не лікар, аналізує тисячі історій хвороб, та видає варіанти лікування і його можливі результати. Там вже зараз є роботи, які запитують в магазинах: “Що би ви хотіли купити? Нове пальто? Я вас проведу”. Таке виробництво ми плануємо й у себе”.

ЛЮДИ ВИННІ

Київським коворкінгом катається робот-розміновувач. Він вміє підніматися сходами, знаходити і знешкоджувати міни.

“Ми не хотіли створювати роботів, які несуть на собі летальну зброю. Тому ми створили робота, який несе мир”, ‒ каже Олексій.

Про робота вже знають у Міноборони. Його запросили на виставку “Зброя та безпека 2017” у жовтні.

До “Ботеону” час від часу навідується малий і середній бізнес.

“Все, що могли, у нашому цеху ми вже автоматизували. Тепер потрібна рука-маніпулятор, яка подаватиме матеріал до швейної машини. Отак: береш – і вставляєш.

Людину на таку роботу знайти важко. А та, яка погодиться, навіть цю просту операцію обов’язково провалить. Бо один раз відволікся у телефон – і все”, ‒ так міркують люди, каже Олексій, які думають сучасно. Але, такі думки він чує нечасто.

“Навіть рука-маніпулятор для України – це дорого. На світовому ринку – €30 тисяч, – називає ціну Резніченко.

Ми спроектували спрощену модель в рази дешевше, але підприємці все одно обдумують. Всі знають, що ручну працю можна замінити автоматизованою”.

І не тільки ручну. Олексій вже планує створення вчителя-робота, щоб освіта давала тільки еталонне знання.

“Уявіть центр, який завжди на високому рівні дає найновішу, найточнішу інформацію і цей процес тільки покращується. Що програма відповідає на всі запитання. Навіть на зразок: “Що зробити, щоб зупинити землю?”

Люди самі винні в тому, що їх можуть замінити роботи, бо не завжди серйозно ставляться до того, що роблять.

Головна ціль нашої компанії ‒ зробити так, щоб робототехніка була доступна у всіх куточках України, кожному учневі. Ми віримо, що саме наші учні змінять нашу країну на краще. Це наша соціальна місія”.

Джерело: УП.Життя

Залишити відповідь